Лубенська спеціалізована школа № 6

 
Ласкаво просимо на офіційний сайт | Welcome to the official site

Оголошення

     Оголошується

    ПРИЙОМ ЗАЯВ 

       майбутніх

   першокласників

   з 10.05 по 31.05

Головна arrow На допомогу вчителю arrow Методичні рекомендації щодо відзначення 1025-річчя заснування міста Лубен
Методичні рекомендації щодо відзначення 1025-річчя заснування міста Лубен Надрукувати Надіслати електронною поштою

У 2013 році місту Лубни виповнюється 1025 років від заснування та 70 років визволення від німецько-фашистських загарбників.

Лубни ­– одне з найдревніших українських поселень, місто обласного підпорядкування, розташоване в центральній частині України на правому березі річки Сули, його площа складає близько 3 тис. га. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі. За чисельністю населення ­– четверте місто області після Полтави, Кременчука і Комсомольська (станом на 1 березня 2012 року у місті Лубни проживало 47 845 осіб).

Лубни – одне з найстаріших поселень на Полтавщині, а сама територія Лубенщини належить до тих місцевостей Європи, які були заселені людьми ще з часів давнього кам'яного віку (палеоліту). Про це свідчить, наприклад, стоянка людини пізнього кам'яного віку біля села Гінці Лубенського району. Назва міста Лубни ймовірно походить від заняття його мешканців – виготовлення луб’яних витворів.

Засновані Лубни 988 року за указом київського князя Володимира Святославовича як одна з фортець посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від нападів степових завойовників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»). Перша літописна згадка про місто відноситься до 1107 року, коли біля древнього міста Лубни руськими князями були розбиті війська половецьких ханів. У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, а в 1239 році місто було зруйноване монгольською навалою, але дякуючи багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін.) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.

У кінці XVI- першій половині XVII століття Посуллям володіли князі Вишневецькі, які багато зробили для економічного розвитку посульського краю. Лубни були східною резиденцією князів Вишневецьких. Тут був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького. У 1591 році місто отримало магдебурзьке право, печатку, герб, що дало можливість широкому розвитку міського самоврядування, торгівлі, різних ремесел, назви деяких збереглися й донині у назвах лубенських вулиць: Кузні, Олійниці. Тоді ж Лубни стали центром багатьох селянсько-козацьких повстань. У 1596 році в урочищі Солониця за містом кривавою битвою трагічно завершився один з перших виступів українського народу за волю під проводом Северина Наливайка. У 30-ті роки XVII століття територією Посулля прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань під проводом Острянина, Гуні, Кизими, Кизименка, Скидана та ін. За часів Богдана Хмельницького місто стає центром Лубенського козацького полку одного з найбільших в Україні. Лубенські козаки брали участь у боротьбі проти турецьких і татарських завойовників, у Північній війні (значна частина козаків Лубенського полку на чолі з полковником Д.Зеленським підтримала гетьмана І.Мазепу).

У козацькі часи виник герб міста Лубен: на голубому фоні — рука, яка тримає полковницьку булаву-пернач.

Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісайєм Копинським засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України. Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія ІІІ Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році. Сюди з-під Чигирина перевезено мощі київського митрополита Й.Нелюбовича-Тукальського, поборника незалежності України. Ігуменом монастиря був натхненник руху Коліївщини Мелхіседек Значко-Яворський.

У 1707 році за указом Петра І в Лубнах було засновано першу в Україні польову запасну аптеку. Традиції вирощення лікарської сировини та виготовлення ліків з неї продовжуються на Лубенщині й донині. На початку XIX ст. тут було сформовано гусарський полк, який відзначився у Вітчизняній війні 1812 року. У XIX ст. Лубни часто називали «Українською Швейцарією», саме тоді тут жила Анна Керн (Полторацька), яка надихнула О. Пушкіна на створення знаменитої поезії «Я помню чудное мгновенье...».

У 1803 році у Лубнах було засновано лікарню, 1872 ­– чоловічу гімназію, 1878 – жіночу гімназію, 1891 сільськогосподарську школу. 1905 року зусиллями братів Шеметів у місті видавалась перша в Наддніпрянській Україні газета українською мовою «Хлібороб», тоді ж у роки першої революції було проголошено «Лубенську республіку».

У 1870-х роках в Лубенській чоловічій гімназії українським археологом та краєзнавцем Федором Івановичем Камінським відкрито музейну кімнату. Камінський провів розкопки Гінцівської палеолітичної стоянки, чим поклав початок вивченню пам’яток кам’яної доби на території Східної Європи.

У 1885 році у Круглику під Лубнами Катерина Миколаївна Скаржинська відкрила один із перших приватних музеїв на Україні.

Промисловий розвиток міста прискорився після того, як через нього пройшла залізниця (1901).

На початку ХХ століття тільки до 13 % лубенців знали грамоту, в місті не було жодної читальні, у міській бібліотеці, за винятком одного примірника «Кобзаря» – жодної української книжки. Тому видатною подією було те, що у листопаді – грудні 1905 року у Лубнах вийшло кілька номерів першої в Російській імперії газети українською мовою «Хлібороб». Її засновниками виступили відомі громадсько-політичні діячі — брати Микола, Володимир та Сергій Шемети.

Під час революційних подій 1905-1907 років, у місті було проголошено «Лубенську республіку», яка, хоч і на короткий час, виявила величезне прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в 1911 році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілею Тараса Шевченка, в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.

За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков. 1912 року в Лубнах була створена науково-дослідна станції лікарських рослин, співзасновником і першим директором якої став Петро Гавсевич. Це була перша на території України і колишньої Російської імперії науково-дослідна станція лікарських рослин.

У 1920-30-ті роки ХХ століття в місті високими темпами розвивається промисловість – працюють верстатобудівні заводи «Комунар» та «Комсомолець», одіяльно-повстяна та деревообробна фабрики, завод ефірних масел, пущено в хід міську електростанцію. З 1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи.

Із початком Великої Вітчизняної війни тисячі лубенців пішли на фронт у складі 151-ої стрілецької дивізії на чолі з генерал-майором В.Неретіним, близько половини особового складу дивізії разом з командиром загинули на дорогах війни. В часи німецько-фашистської окупації (13 вересня 1941 року – 18 вересня 1943 року) діяли підпільні райком партії та антифашистська організація «Голос Батьківщини». На території учительського інституту і залізничної школи № 8 створили табір військовополонених Дулаг № 171. За два роки загинуло і померло 19,5 тис. радянських військовополонених. У таборі діяло дві підпільні групи, які об'єднались і влились у сформований німцями «козачий батальйон № 121». У листопаді 1942 р. батальйон був передислокований на ст. Янів Півд.-Зах. залізниці (Київська обл). «Козаки» підняли збройне повстання, витримали чотириденний бій біля м. Остер з армійською групою вермахта, оголосили себе партизанським загоном ім. Будьонного і ввійшли окремим підрозділом у партизанське з'єднання Ю. 0. Збанацького.У ніч з 18 на 19 вересня 1943 року Лубни були визволені від німецько-фашистських загарбників, зокрема, частинами 337-ої стрілецької дивізії, яка отримала почесне найменування «Лубенська». 14 лубенців удостоєні звання Героя Радянського Союзу, троє стали повними кавалерами орденів Слави. Близько 6,5 тис. уродженців Лубенщини нагороджені орденами і медалями в роки Великої Вітчизняної війни.

Лубни – місто визначних культурних традицій, яке свого часу вважалося «духовною столицею краю, Афінами Полтавської губернії».У 1988 році Лубни відзначили своє 1000-ліття. До цієї дати було відкрито два чудових пам'ятники, які прикрасили центральні міські майдани. Це пам'ятний знак на честь 1000-ліття заснування Лубен на Володимирському майдані (автор народний художник України А.Кущ) та пам'ятник давньоруському воїну-захиснику Київської Русі на Ярмарковій площі (автори лубенці, відомі художники брати Чаркіни).

Відомою в Україні пам’яткою архітектури і водночас діючою обителлю є Мгарський Спасо-Преображенський монастир. Поряд із ним на Кургані скорботи у 1990-му році було відкрито перший всеукраїнський меморіал жертвам голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавщина постраждала від голодомору найбільше. На дзвоні напис: "Голодомор-1933 коли відходить одна людина з нею вмирає світ. Коли ж мільйони ідуть у прірву тоді вмирає вже ціла Галактика".

На Кургані скорботи також знаходиться Алея пам’яті лубенців — учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Адже саме лубенці у складі розгорнутої 25-ої мотострілецької дивізії ім. В. Чапаєва одними з перших приступили до ліквідації наслідків ядерної катастрофи.

З 1972 року Лубни мають статус міста обласного підпорядкування. Сьогодні місто є важливим економічним та культурним центром області та всієї країни. 

 

 

 

 


 

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Погода


[+]
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Auto width resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • blue color
  • green color